В той час, коли майже в усіх країнах Європи панували монархи у запорожців існувала республіканська форма правління. Кожен запорожець мав право голосу у загальній раді, якій належала вся повнота влади. Рада керувала всіма важливими питаннями життя Січі, її внутрішньою та зовнішньою політикою, вирішувала проблеми миру і війни, приймала й відправляла посольства, займалася судочинством. Слід зазначити, що вже наприкінці XVІ ст., у раді виразно відчувався поділ на старшину та рядове козацтво котрі вели між собою гостру боротьбу.
Звичайно ради проходили на січовому майдані, але під час воєн та походів вони могли відбуватись у будь-якому місці. Загальна (військова) рада відбувалася. на Січі звичайно двічі-тричі на рік 1 жовтня та на другий-третій день після Великодня). Крім того, кожен козак міг зажадати у будь-який день з будь-якого приводу. На радах звичайно, обирали запорозьку адміністрацію-старшину, тобто гетьмана або кошового отамана, суддю, писаря, осавула, а також менших достойників – довбиша, пушкаря та інших.
Треба завважити, що поряд зі словом «гетьман» на Січі вживалося рівнозначне «кошовий отаман». З часів визвольної війни українського народу 1646-1654 рр.., титул гетьмана закріпився за правителем основної частини визволених земель України, а для Запорожжя з того часу лишився титул кошового отамана. У XVI-XVIIIст. влада кошового отамана іноді не визнавалася частиною козацтва або урядом Речі Посполитої і тоді він волів титулуватися «старшим» («старшим на той час у Війську Запорозькому»).
Паланки на своїх радах обирали полковників, а курені - курінних отаманів. Рада й вибори старшини проходили за складною церемонією, яка формувалася століттями. У стислому викладі вона виглядає таким чином. У визначений день після служби у церкві та обіду запорожці виходили з усіх куренів на майдан. У цей час лунав постріл з гармати, а довбиш, що стояв на майдані, починав бити в литаври. Генеральна старшина, а також курінні отамани з клейнодами-символами влади, але без шапок виходили на майдан за простими козаками. Після складних церемоній відбувалися вибори або перевибори старшини, причому вони нерідко супроводжувалися суперечками та сутичками. Першим обирали кошового отамана, а потім – всю іншу старшину. За звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише за третім разом взяти її до рук.
Щоб він не забував свого місця і не зневажав рядових козаків і взагалі козацтво, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. Кошовий же повинен у цей час дякувати за ласку й довір'я товариства і вклонятися на чотири сторони. Зате й козаки присягають бути слухняними вождю і виявляють йому всіляку повагу після виборів. Так, коли кошовий говорив, його вислуховували мовчки й підкорялися його рішенням, що стосувалися життя й смерті кожного козака, особливо під час воєнних дій.
|